Він живий і світиться

104

Працювала в кінному клубі, де проводили уроки верхової їзди для всіх бажаючих. Приймала дзвінки, записувала на заняття. Часто до нас телефонували, щоб «просто покататися». Такої послуги у нас не було — щоб убезпечити себе від непорозумінь, у перших фразах я завжди уточнювала: «У нас не прогулянки по мальовничих місцях, а навчання верховій їзді в критому манежі». Зазвичай цього вистачало. Зазвичай, але не завжди.

— Дівчина, мені треба це, ну, ви розумієте.
— Поки що ні.
— У вас можна покататися?
— У нас не прогулянки по мальовничих місцях, а навчання верховій їзді в критому манежі.
— Це зрозуміло… Ви розкажіть, що та як.
— (Детально описую послуги, ціни і розташування клубу.) Якщо вас все влаштовує, тоді ми чекаємо вас на перше заняття!
— Ні, дівчина, почекайте, це все класно — коні, уроки… А покататися можна чи ні?!

* * *

— Дівчина, а у вас коні?
— Що вас конкретно цікавить? Вік, ступінь підготовленості, породи?
— Мене цікавить, які у вас коні, я що, невиразно питаю?

* * *

— Зі скількох років ви проводите заняття для дітей?
— З десяти.
— Тобто до року ви з дитиною не станете займатися, так?

Ні, блін, станемо. Поставимо люльку прямо в сідло, скотчем примотаем, і гайда галопом по манежу! Тільки й встигай пляшечки з молоком закидати.

* * *

Посадили мадам 25 років на коня в перший раз. Дикий, панічний крик:

— Зупиніть кінь! (Кінь йде кроком, тренер поруч.)
— Що сталося?!
— Ви що, не розумієте?! Зупиніть зараз же! Вона ж піді мною ворушиться!