Пять сантиметрів нервів в годину

45

Шановні замовники! Це я, художник, у якого ви замовили роботу.

Ви пишете мені самі, чи я знаходжу ваше оголошення і відгукуюся. Ви хочете замовити у мене портрет своїх батьків, чоловіка або собаки. Ви написали мені в соцмережі, і я відповідаю так скоро, як бачу ваше повідомлення — ввічливо і докладно. До якогось моменту все йде нормально: ми листуємося досить швидко, я надсилаю приклади робіт, розцінки, відповідаю на запитання.

І ось ВІН настав. Той момент, коли ви повинні сказати точно і однозначно: «Так, я замовляю» або «Ні, ви мені не підходите». Але що ж? Ви прочитываете моє повідомлення і замовкаєте! Таємниче зберігайте безмовність, до тих пір, поки я сама вам не напишу з прямим питанням.

Яка релігія змушує вас так робити, люди?! Ви не розумієте, що я теж повинна планувати свої бюджет, час і життя? Чому я повинна витягати з вас відповідь? Ах, ви були дуже зайняті! Ну так, а я тільки й сиджу, караулю вас в інтернеті. Якщо ви замовляєте щось, вам це треба, це ви хочете отримати від мене портрет — так чому ви думаєте, що про ваше рішення таки замовити його у мене, я дізнаюся телепатично?!

Показуєш приклади робіт, распинаешься, а в підсумку — таємниче мовчання. Я розумію, коли вам роботи не сподобалися і замовляти ви не будете, а написати прямо соромитеся. Але ж ні!

Задовбали.