Про Рюриковичів без міфів

44

Сьогодні ми говоримо з Євгеном Пчеловым, відомим істориком, к. і. н., завідувачем кафедри в Історико-архівному інституті РДГУ, автором понад 20 книг, включаючи підручники з історії для середніх шкіл.

Область наукових інтересів Євгена Володимировича, в числі багатьох інших — історія Стародавньої Русі, тому ми запропонували його уваги ряд наївних, але в той же час часто обговорюваних питань, на базі яких породжується чимало псевдонаукових, нічим не підтверджених легенд.
— Ви написали цілу книгу про Рюрика. У той же час з Повісті тимчасових років нам дуже мало про нього відомо, більш того, іноді навіть сумніваються в його реальності. Ким все ж він був і звідки Ви черпаєте знання про нього?
— Книга про Рюрика вийшла першим виданням в 2010 р. в знаменитій серії «Життя чудових людей» і відкриває мою невелику трилогію про перших давньоруських князів (друга книга, про Олега, побачила світ у 2018 р.; третя, про Ігоря, зараз готується). Ця книга про самому першому відомому нам персонажа російської історії, самому ранньому за часу життя її героя, і я пишаюся тим, що «російську частину» ЖЗЛ хронологічно тепер відкриває саме вона.
Книга була першою книжкою (у всякому разі, російською мовою), присвяченій Рюрику взагалі, його біографії, першою науковою монографією на цю тему (зауважу, що в ній поміщений серйозний науковий апарат у вигляді посилань на джерела та наукову літературу, а також бібліографія). Потім з’явилися й інші книги про Рюрика, і в якійсь мірі інтенсифікація досліджень у цій області була спровокована саме моєю працею (треба сказати, що далеко не всі з цих книг носять науковий характер).
На жаль, постать Рюрика, як і варязький період давньоруської історії в цілому, протягом багатьох десятиліть і тепер навіть уже кількох століть залишалася (а в суспільному контексті залишається і зараз) заручником горезвісних спорів з «норманському питання», який був названий мною у серцях «проклятим» питанням російської історіографії і суспільних уявлень про історію. Взагалі-то ця проблема в історичній науці давно вирішена і не варто. Будь-якому серйозному досліднику очевидно, що варяги, тобто скандинави-нормани, відіграли значну роль у складання давньоруської державності, в початковий період історії Стародавньої Русі, і справа лише в з’ясуванні конкретних аспектів цієї ролі. Взагалі слов’яно-скандинавські дослідження в галузі історії початкової Русі – дуже активно розвивається напрямок у сучасній науці, і є чимало блискучих фахівців як старшого, так і нових, молодих поколінь, які займаються цим. Серед провідних науковців тут потрібно назвати Е. А. Мельникову, В. Я. Петрухина, Т. Н. Джаксон, Ф. Б. Успенського А. С. Щавелева, С. М. Міхеєва, Вяч. С. Кулешова і інших, не кажучи вже про найпотужнішої археологічної школи в нашій науці, в контексті варязьких старожитностей поданої і справжніми «патріархами» (Л. С. Клейном, А. Н. Кирпичниковым, Е. Н. Носовим та ін), і вченими наступних генерацій. Але повернемося до Рюрика і моїй книзі про нього. Книга, дійсно, вийшла немаленькою – понад 300 сторінок, а про Рюрика з Повісті тимчасових років відомо лише з декількох рядків.
Власне, це легенда про покликання варягів на князювання, згадки про діяльність Рюрика на Русі (дуже коротко) і буквально кілька слів про його смерть – ось і вся інформація. Ні розгорнутих оповідань про «діяння», подібно походів Олега та Ігоря на греків, ні переказів про смерть, ні відомостей про походження – нічого цього в літописі немає. Це, звичайно, не означає, що про Рюрика не існувало ніяких усних оповідань – легенда про покликання збереглася адже – але в літописній традиції (а, вірніше, вже в усній передачі до часу складання літописів) всі ці мотиви редуцировались. А те, що в основі літописного оповідання про перших руських князів, від покликання Рюрика з братами до хрещення Русі, лежать саме усні легенди (комплекс яких нерідко іменується «сказанням» або «оповідями» про перших князів), абсолютно очевидно.
Отже, по суті, від переказів про Рюрика зберігся лише невеликий фрагмент, але дуже важливий – це розповідь, звідки, власне, з’явилася на Русі князівська династія. А це питання було для літописця дуже важливим, тому що початок династії означало і початок державності, тобто власне Русі. Поряд з іншими подіями (такими, як перший напад русів на Візантію в 860 р.), початок династії маркировало початок власне російської (а, вірніше, давньоруської) історії. І ось тут, навколо цього питання виникли довгі і запеклі суперечки, дискусії, що тривали два з гаком століття – ким був Рюрик, і навіть важливіше – ким були згадані в літописі варяги, і звідки з’явилася назва Русь. Вже сам літописець у своєму тексті прямо писав про іноземному походженні і варягів, і назви. Ясно це і зараз – і варяги, і саме слово «Русь», безумовно, скандинавського походження. Що, втім, і не дивно, враховуючи, що скандинави в епоху вікінгів зіграли величезну роль в історії багатьох держав, включаючи, наприклад, Англію, заснували державні утворення в Нормандії і на Сицилії, і, так чи інакше контактували з різними народами і країнами на величезному просторі від Північної Америки до Арабського халіфату і Хорезму. Та й іноземне назва в історії країн і народів – не рідкість. Взяти хоча б болгар – слов’янський народ з тюркською назвою.
Однак питання в російській історичній науці постало дуже гостро в середині XVIII століття, коли підстава династії і вважалося основою держави. З тих пір наука пішла далеко вперед, і ми прекрасно розуміємо, що формування державності – це тривалий, складний процес, не залежний від волі конкретних особистостей, нехай і найвидатніших. Ясно і те, що давньоруська державність створювалася у взаємодії різних етнічних сил – і східних слов’ян і фіно-угрів (фінських племен, точніше), і тих таки варягів… Але уявлення в суспільстві про історію, особливо якщо вони схильні до всіляких ідеологічних чи політичних впливів, деколи залишаються досить примітивними, незважаючи на всі зусилля вчених. Додайте до цього і загальний сплеск непрофесіоналізму і відвертого дилетантизму, коли істориком вважає себе мало не кожен другий – і ось скільки макулатури з гучними назвами захаращує полиці книжкових магазинів, а письменники-гумористи знімають безграмотні фільми, в яких пропагують абсолютно безпорадні й безглузді речі…
Так що, взявшись за Рюрика, мені довелося в цій книзі торкнутися і «норманської теорії», і різних версій як про початкової історії Русі і варягів, так і про самого героя оповідання.
А що відомо про нього? Справа в тому, що сполучення образу Рюрика з легендою про покликання трьох братів, якої нерідко відмовляли в історичній достовірності, робило його фігуру міфічної, або, як писали деякі автори, «напівлегендарної» (мені це слово абсолютно незрозуміло, чи даний персонаж існував в реальності, чи ні). Довгий час навіть пропагувалася абсолютно фантазійна гіпотеза, що нібито літописні «брати» Рюрик, Синеус і Трувор насправді не реальні особи, а з’явилися в результаті неправильного розуміння скандинавських словосполучень (!). На мій погляд, Рюрик існував в дійсності, це був реальний прабатько князівського роду, а в легенді про покликання варягів багато дослідників вбачають історичне зерно.
Саме ім’я Рюрик – типово скандинавське, воно було особливо поширене в Ютландії, серед тамтешніх конунгів (т. е. на землях сучасної Данії). Більш того, в середині IX століття там жив один з конунгів, дуже діяльний, який згадується в латинських анналах під ім’ям Рорик. Ще в першій половині XIX століття народилася гіпотеза про тотожність цього Рорика з «нашим» Рюриком. А в останні роки ця версія отримує все нові і нові, непрямі підтвердження. Так що, можливо, «наш» Рюрик був цілком відомим конунгом в Північноєвропейському регіоні. Образ Рюрика, до того ж, згодом обріс різними домислами і версіями, жив він в російському мистецтві і культурі… Так що, насправді, вийшла не стільки біографія героя, скільки історія Русі його часу в широкому контексті і історія образу першого руського князя.
О Рюриковичах без мифов
— Чому Олег, будучи обраним Рюриком «через малолітство Ігоря» правил не до його дорослішання, а до смерті своєї, хоча до цього моменту Ігорю виповнилося 35.
— Тут потрібно враховувати наступну річ. Майже вся хронологічна сітка Повісті тимчасових років до кінця X століття, тобто власне на «протягом» сказання про перших князів, являє собою умовність і плід наукового реконструкції літописця. Чим користувався літописець при створенні літопису? По-перше, комплексом усних переказів, тим самим, умовно кажучи, «сказанням». Якщо ми прочитаємо ці розповіді поспіль, ми побачимо, як абсолютно штучно це розповідь розбито на конкретні роки. По-друге, у літописця були візантійські хроніки (втім, у вельми обмеженому обсязі). З них він, зокрема, дізнався про перший похід русі на греків у 860 р. (датування його 866 голом у літописі хибна). По-третє, у руках літописця були й унікальні історичні пам’ятники – перекладені на давньоруську мову тексти договорів Русі з Візантією. Ці договори були укладені від імені Олега, потім Ігоря і, третій, Святослава. Тексти двох перших договорів дійшли повністю і мають точні датування, з яких випливає, що договір Олега був укладений восени 911 р., а договір Ігоря – восени 944 р.
Це і були точні хронологічні рубежі для розподілу подій за роками. Як літописець вираховував інші дати – окреме питання, яке так чи інакше досліджується науковцями. Але ясно одне – перед нами реконструкція пост фактум. У договорах і Олег, Ігор названі великими князями Русі. З усної оповіді літописцю було відомо, що Ігор був сином Рюрика і він залишився малолітнім після смерті батька.
Ці відомості він і включив в літопис, як і розповіді про діяння Олега, як і самий текст договорів. Він дуже ретельно все збирав і вносив у текст, навіть якщо якісь відомості були суперечливі. З договору ясно випливає, що Олег був саме князем. Мабуть, він став княжити замість малолітнього Ігоря. Але скільки тривало це правління, нам достеменно невідомо. За літописом, Рюрик помер у 879 р., але насправді це могло відбутися й пізніше. Але навіть якщо ми визнаємо, що датування 879 року вірна, то Ігор прожив в цілому, згідно літописній хронології, приблизно 67-68 років. Що в цьому дивного? Володимир Мономах, приміром, прожив 72 роки, а в походи ходив, коли йому було вже за 60. Але це нас чомусь не бентежить. До речі, і останній, третій шлюб Володимира Мономаха був укладений, коли йому було не менше 54-х років.
О Рюриковичах без мифов
— Раніше, «11 екю» у своїй статті писали про дивну питанні віку в біографії Ігоря Рюриковича та його дружини Ольги. Зокрема, той факт, що Ігор правив понад 30 років, а при його смерті Святослав був ще років 3-х, говорить про те, що він був народжений у віці батька далеко за 60 і матері за 50. Чи є цьому пояснення? Адже далі ми бачимо, що до Ольги в поважному віці сватаються то древлянський князь Малий, то взагалі візантійський Імператор. Та й сама вона активно мстить, подорожує і править аж до повноліття сина.
— Це суперечність виходить всього з одного факту. А саме, з літописної датування шлюбу Ігоря і Ольги – 903 рік. Я вже говорив про абсолютну штучності більшості ранніх датувань літопису, не є винятком і ця. Чому літописець вирішив датувати шлюб Ігоря та Ольги таким роком, неясно, але ясно, що дата ця абсолютно недостовірна. Достовірна ж генеалогія перших поколінь Рюриковичів, яка збереглася в усній традиції, а за нею Ігор, син Рюрика, Ольга – дружина Ігоря, а син Ігоря і Ольги – Святослав. Останній факт, до речі, повністю підтверджується незалежними іноземними джерелами. Якщо ми маємо достовірну генеалогію, і явно умовну хронологію, то очевидно, що довіряти потрібно, насамперед, першої, а не другий.
Зрозуміло, Ольга не була поважною матроною в момент смерті Ігоря. Вона була цілком молодий, активною жінкою, що показують подальші події. Саме ця молода вдова і змогла втримати владу, поки її син був малолітнім. В історії такі випадки відомі (взяти хоча б Олену Глинську). Крім того, потрібно мати на увазі, що в оповіді про перших князів мова йшла про одній лінії Рюриковичів, а були й інші родичі. Їх імена відомі з договору Ігоря з греками 944 року. Там, зокрема, згадуються два племінника Ігоря від його сестер, а також і інші, явно князівські імена. Але ким вони були, і що з ними стало – нам невідомо.
Ясно лише, що династична історія князівського роду варязького була набагато багатше, тижня відомо нам зараз.
О Рюриковичах без мифов