Мужики теж плачуть

56

Холодний і яскравий лютневий день. Я тільки що відвіз присипляти улюблену собаку. Кращого друга, який прожив зі мною 14 років. Вийшов від ветеринара, сів на лавочку і заплакав.

ПіЕкшн шла матуся з дитиною.

— Мама, мама, чому дядько плаче?

— Ходімо звідси, дядько п’яний! Посоромився б серед білого дня!

ПіЕкшн шов міліціонер.

— Що ти тут сидиш? Нализався? Документи!

ПіЕкшн шли пацанчіки.

— Е, братюнь, ти че як не мужик? Че слину розпустив? Тьху, ба-а-аба!

ПіЕкшн шла бабуся. Сказала, що молодь зовсім оборзела, і взагалі, всі наркомани.

ПіЕкшн шла руденька дівчина. Запитала, чим допомогти. Простягнула пачку паперових хусточок, взяла за руку і повела в кафе. Поки вмивався і отсмаркивался, замовила мені каву з коньяком — тобі треба, каже. Через півгодини я розповідав їй, як ми з Джулей їздили в ліс, як вона раділа, коли я приходив з навчання, як не любила шкідливого сусіда… Дівчина слухала, посміхалася, розпитувала і співчувала.

Так от, руда, якщо ти це читаєш — спасибі тобі, щастя всілякого, і нехай твій кіт завжди буде здоровий і веселий. На згадку про нашу зустріч я сьогодні взяв кошеня, сірого, як у тебе, — завести іншу собаку ще не можу.

Решта… А, та ну вас. Навіть не задовбали — огидно.