Хвороба століття

69

Шалено задолбали трепетне ставлення до пияцтва в цій країні.

До знайомої на роботу в невеликий магазинчик прийшов чоловік у дуже нетверезому стані. На відмову знайомої подарувати йому цілу продуктову корзину цей недолюдок витягнув ножа і почав погрожувати. На щастя, ДБР приїхала дуже швидко. Кінець історії? Ні! Увечері в цей магазин прийшла жінка з дітьми і почала слізно благати покликати знайому і забрати заяву. Ну випив, з ким не буває? Ну пожартував він, справді! Виявляється, моя знайома запроторює до в’язниці на всі руки майстра, люблячого батька та улюбленого дідуся! Ну і що, що погрожував ножем? Не вбив?.. А в цей час я сиділа зі знайомою в лікарні, вбирала плечем її сльози і безуспішно намагалася її заспокоїти хоч трохи. До речі, у цього «порядного, але хто може посковзнутись людини» була ще й условка.

Коли мені було 20 років, однієї маминої подруги не давала спокою думка звести мене зі своїм сыночкой. В принципі, в той момент відносинами я не була обтяжена, тому давайте, знайомте мене з цим фруктом. Хлопець приповз на перше (воно ж останнє) побачення, щось промимрив і просто заснув на столику літнього кафе. На наступний день мамина подруга по телефону обрушила на мене шквал гніву. Чому я залишила хлопчика в небезпеці, а раптом з ним щось сталося?! Це через мене цього 25-річного чола забрали в поліцію, тому що по пробудженні хлопчик почав буянити і вчинив бійку. Ну і що, що він у щі п’яний прийшов! Перехвилювався. Коли він тверезий, він справжній ангел, виявляється.

З однією з минулих робіт мені довелося піти через загулів напарниці. Ні, начальниця, я не вийду після 9 днів роботи по 12 годин у свій законний вихідний за напарницю. Ах, Іринка знову нализалась і на ногах не стоїть? А я причому? Це не я напоїла її до такого стану. Знаєте, коли я по доброті душевній виходила замість нещасне Іринки, то мені ні копійки не заплатили за її зміни. Я ж не розумію Іринку… Звільнити Іринку за прогули не можна — людина ж зіп’ється остаточно! Значить, я звільняюся.

Зараз я працюю за освітою — провізором в аптеці. Ні, я не дам тобі, дядьку, в борг настоянку глоду. Сентиментальна чергу тут же починає мене картати: «Як вам не соромно? Він же хворий чоловік! Раптом йому Екшн сно погано?» Але ніхто не захотів цього «хворій людині» (який на порозі аптеки залпом випиває весь флакон) дати 20 рублів на «ліки».

Ми терпимо в транспорті опроставшихся п’яниць, пристающим до людей, — їм же погано! Ми жаліємо тих, хто п’яні отримав каліцтва. Чому? Чому хворому працівнику не можна відлежатися вдома пару днів без лікарняного, а загулявшему алкашу — так без проблем хоч на тиждень?

Я не бачу приводів для жалю до людини, який сам вибрав шлях на дно суспільства, а тому неймовірно задовбали і п’яниці, і шкодують їх!