Довго запрягали — швидко їхали

247

Поліклініка в півсотні метрів від будинку. Не був там років десять, а тут знадобилося флюорограмму зробити. Отримати направлення — окрема історія. Опишу сам процес.

Біля віконця запису тітоньку довго катують на предмет місця роботи і зарплати. Навіщо? Чому? Стає трохи лячно. Запис — пара хвилин. Мабуть, фейс-контроль пройшов, катувати не стали. П’ятнадцять хвилин чекаємо лаборантку. Вирулює, неприступна, як авіаносець. Ще через п’ять хвилин блимає лампочка. Ура! Тітонька заходить. Ще п’ять хвилин — виходить. Моя черга.

Заходжу, віддаю напрямок, скидаю сорочку і футболку. «Покладіть підборіддя. Притисніть плечі. Вдихніть і не дихайте… Дихайте». Одягаю футболку і сорочку. Виходжу. Вклався в 37 секунд.

Страшно подумати — а якщо захворію?