Девять кіл бюрократичного пекла

59

Я пам’ятаю, як тут неодноразово писали про те, як задовбали персонажі, «пробивають» бюрократичні стіни ором і скандалом, адже ті люди, на яких вони кричать, ні в чому не винні. А що ще залишається, якщо по-іншому не можна, тому що самі ці «невиноватые» люди активно беруть участь в тому, щоб з усіх сил перешкодити вирішення вашої проблеми? Ось пара випадків.

Випадок перший. У метро забрав автомат «Трійку» і завис намертво, не віддавши картку, на якій, крім усього іншого ще і абонемент на чотири місяці на електричку, ціною трохи більше десяти тисяч рублів. Завдання – отримати цю картку назад, по ідеї, вирішується елементарно: досить викликати людини, що обслуговує автомат, який його відкриє і вийме картку.

Випадок другий. Забув як в електричці гітару на верхній полиці, коли повернувся — електричка вже пішла. Точно знаю, де лежить, яка електричка, який вагон і навіть приблизно місце у вагоні. Завдання пошуку (якщо гітару хто-небудь не присвоїв) проста, як три копійки: треба зв’язатися із співробітниками служби прибирання (на випадок, якщо гітару вони забрали, але ще не передали в камеру зберігання забутих речей), а потім з бригадою електропоїзди і повідомити про забуті речі. А далі при наявності на вказаному місці гітари вона надходить в камеру зберігання або передається будь-яким зручним способом.

Зрозуміло, що так просто все це не вирішується. Вам будуть розповідати, що автомат не має до московського метрополітену ніякого відношення (так, саме так мені і заявили!), що він встановлений приватними особами і що метрополітен за нього не несе ніякої відповідальності. На гарячій лінії метрополітену та в довідковій посилають, зрозуміло, до старшого касиру. Останній пропонує дзвонити в банк, якому нібито належить автомат. У банку дивуються і пропонують звернутися «до кого-небудь в метрополітені». Коло замкнулося…

На вокзалі вам спочатку скажуть: «Йдіть до чергового по вокзалу», черговий по вокзалу пошле в камеру зберігання, в камері зберігання пошлють до чергового по вокзалу і так далі. Ті й інші пошлють в поліцію, поліція пошле до чергового по вокзалу, тому що нікого не вбили. Вам скажуть, що телефонів у них немає, що згідно з поїздами ніякої не існує, як в XIX столітті, що вокзал не має ніякого відношення ні до електричок, ні до машиністам, ні до чого, тому треба дзвонити в ЦППК. В ЦППК… посилають до чергового по вокзалу.

І ось після кількох десятків витків таким чортову колі терпіння закінчується, і мимоволі вже починаєш кричати. А після півгодини такого ора — у старшого касира чарівним чином знаходиться ключ, яким він відкриває автомат і виймає вашу картку. У чергового по вокзалу на столі виявляються телефонний апарат і телефонна книжка, де він знаходить номер диспетчерської… а через п’ять хвилин лунає дзвінок, що гітара у машиніста і що до такого-то часу треба прийти до такої-то платформі.

В обох випадках було витрачено три години на метання від кабінету до кабінету, від чиновника до чиновника, півгодини на крики і лайка з «ні в чому не повинними» старшим касиром і черговим по вокзалу — і п’ять хвилин на рішення проблеми.